У пам’ять про загиблих земляків

У 1931 р. Україна здала менше хліба, ніж у 1930-му. І тоді спеціальною постановою ЦК ВКП(б) січень 1932 р. було оголошено бойовим ударним місяцем закінчення хлібозаготівель. Внаслідок цього в Україні вже у 1931 р. померло близько 150 тис. осіб. Це був очевидний знак біди. Проте це не зупинило владу, яка почала списувати проблеми на дії місцевих керівників.а будь-яку спробу протистояти жорстким директивам «згори» місцевих працівників виключали з партії та віддавали до суду як зрадників і організаторів саботажу. Так, на 1 січня 1932 р. у 146 районах УРСР (всього на той час існувало 484 райони) за обвинуваченням у зриві хлібозаготівель було розпущено 250 і віддано до суду 345 складів правлінь колгоспів. Відсторонено від роботи 355 і віддано до суду 345 складів правлінь колгоспів. У 1931 р. і в першій половині 1932 р. в Україні було замінено 80% секретарів райкомів партії.
   Отже, не дивлячись на вимоги, Україна не виконувала поставлених завдань. І тоді своє невдоволення висловив Сталін. Він дав спеціальне розпорядження, яке мало на меті:
1) вичавити з України максимальну кількість хліба (що мотивувалось потребами модернізації і необхідністю годувати міста);
2) здійснити репресивну «чистку» всіх суспільних сфер (що мотивувалось засиллям прихованих «українських націоналістів» та інших ворогів). Так на Україну прийшов великий голод та масові репресії.
В ті страшні роки страшних втрат зазнала і Синельниківщина. Люди, розстріляні у застінках чи померлі від голоду, не мають власних могил. Їхнім рідним нікуди прийти, аби вшанувати пам’ять померлих. Саме тому на території Василевської сільської ради за кошти спонсорів: депутата сільської ради Бориса Клочка та депутата райради Євгена Астіон, спорудили пам’ятник жертвам Голодомору та політичних репресій.
На урочисте відкриття меморіалу до Василівки завітали голова Синельниківської райдержадміністрації Юрій Мартиненко та голова районної ради Наталія Задорожня.
«Ви перші у нашому районі, хто відзначив пам’ять цілого покоління людей, яке жило у постійному страху та жахіть політичних репресій і голоду. Вшановуючи цих людей, ми, сучасна влада, не дозволимо цьому повторитися» - сказав у виступі Юрій Мартиненко.
Голова Василівської сільської ради Наталія Пасько говорить, що особливого голоду на території сільради у 1932-1933 роках не було, а от у 1947-1948 роках люди масово помирали голодною смертю. Багато односельців було заарештовано і реабілітовано посмертно. Так, на відкриття пам’ятного знака прийшов син одного із закатованих василівців.
Після урочистостей Андрій Гаврилович, разом з іншими, поклав до підніжжя хреста букет квітів у пам’ять про загиблого батька.
Звичайно, приємні події пам’ятати легше, але і пам’ять про такі жахливі часи ми також повинні зберігати у своєму серці, аби зберегти мир та добробут і не дати повторитися лихові.
Лідія Шереметьєва